Цю історію мені довелось написати за кілька років до того, як мені доводиться писати ці слова. За цей час змінилось багато: атмосфера, настрої, думки, сенси тощо. Звичайно мова йде й про те, що світ навколо загалом змінився. Я би хотів написати, що змінився він лише «трошки», але нажаль це буде брехня. Я писав цю історію поки їхав на роботу у харківському метро. Багато спостерігав за ото-чуючими, щось про когось думав, десь засуждував, а десь навпаки – співчував. Насправді, всі люди різні, якби банально це не звучало. Звичайно, ми так чи інакше намагаємось узагальнуювати все і всіх, створюючи якійсь власні категорії, та будуючи на них патерни. Особисто мене, вся ця історія що викладена нижче, насправді навчила не засуджувати людей лише тому, що я просто можу і хочу це робити. Щоб осягнути певні рівні людей, краще все ж таки спробувати пройти їх шлях в їх взутті. Не хочеться? Тоді краще й не засуджу-вати, а самому пройти повз. Але, при всьому при цьому, на цей час, я досі вірю в «колективне зло». Таке начебто просте й водночас невідчутне, що складається враження начебто воно знеособлене. Нажаль, це лише його хитрість. «Колективне зло» уособлене, як це зрозуміло з його означення, певним «колективом». Так, це дуже злизька стежка, коли дуже легко узагальнити, навішати ярликів та приглушити свою совість. До речі, так само й вчиняє «колективне зло». Але, як і будь-яке інше зло, воно має бути рано чи пізно покаране. 

Так склалось, що ця книжка більше б пасувала 2016 року, аніж 2022, коли пишуться ці слова. Через певну радикальність, "злість" та можливість деякими читачами трактувати зміст книги, як особисту образу, поки що я не буду її поширювати.

Вона повністю готова саме такою, якою має бути, та буде чекати влучного моменту, щоб з'явитись для безкоштовного завантаження.

А поки що, пропоную прочитати вступ до книги, який має назву "Повернення Улісса".

Вступ до книги можна прочитати на сайті "Аркуш" за посиланням.